В пості і молитві, спонукаючи себе до творення справ милосердя, а головне, щиро прагнучи віддалитися від гріха та наблизитись до Бога – ось лише кілька основних правил, яких повинна дотримуватись людина, що стала на шлях духовного оновлення. Наприкінці листопада в усьому православному світі, а ще у вірних церков латинського обряду та сповідників окремих протестантських течій розпочинається різдвяний піст, чи адвент: період покути і наполегливого приготування до зустрічі одного з найбільших християнських свят – Різдва Христового. Протягом цього часу традиційно діє ряд релігійних обмежень, зокрема в споживанні певних продуктів харчування: м’яса, молока, яєць, тощо. Однак така стриманість в їжі не є дієтою, способом скинути зайві кілограми, як можуть подумати необізнані з вченням церкви особи, а подвигом в ім’я Господнє.
Коли піст є у радість, з чого почати новачкам, і чому так важливо не впадати у крайнощі, – відповіді на ці та інші запитання ми спробуємо відшукати разом із отцем Сергієм Михалюком.
– Слава Богу!
– Навіки слава Богу! Радий розпочати нашу чергову духовну бесіду і хочу, зі свого боку, побажати братам і сестрам у Христі, щоб їхня віра міцніла, а серця наповнювались плодами Духа Святого: любов’ю, радістю, миром, довготерпінням, добротою, милосердям, смирення та стриманістю.
– Народження Христа – справедливо називають подією небаченого для людства масштабу. Адже прийнявши пошкоджену гріхом плоть, аби врятувати нас від загибелі та повернути до вічного життя, Він освятив її. Згодом, піддавши своє матеріальне тіло стражданням на хресті, Господь зробив його елементом спасіння. Як сказано у Євангелії: “Прийміть, споживайте – це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів” Мрк. 14:22. Торкаючись питання різдвяного посту і взагалі практики постування ми неодмінно помічаємо, що час від часу християни обмежують власні тілесні потреби: виключають зі щоденного раціону ті чи інші продукти, стриманіше поводяться в плані розваг, тощо. Чим це зумовлено?
– Встановлення Різдвяного посту, так само як й інших багатоденних постів, має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медіоланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення.
Саме сорок днів у Святому Письмі завжди передують великим подіям: пости пророків Мойсея та Іллі або сорокаденне утримання від їжі Самого Спасителя Ісуса Христа перед виходом на проповідь. Тобто сам піст підкреслює значимість події, а сорок днів наголошують на особливе приготування до неї.
Так, з XII століття Різдвяний піст в Православній Церкві став “малою” чотиридесятницею, яка поступається лише чотиридесятниці “великій” – посту перед Пасхою. Інша його назва – Филипів піст, або по-народному – Филипівки. Пов’язано це з тим, що 27 листопада, за день до його початку, святкується пам’ять одного з дванадцяти апостолів Христа – апостола Филипа.
– Отче Сергію, з чого почати тим, хто раніше ніколи не постував?
– По-перше, пригадати слова Самого Христа: “Іго моє добре, і тягар Мій легкий” (Мф.11:30). Тобто не потрібно думати, що постувати сумно та важко. Християни традиційно називають піст радісним і легким – справжньою весною душі.
По-друге, в жодному разі не залишати розпочатої справи посту. Піст – це шлях. І якщо трапляються падіння, треба знаходити в собі сили підводитися і йти далі.
І нарешті, піст – це не дієта, тому варто усвідомити, що головним є піст душі. Необхідно приділити увагу молитві та добрим справам, більше читати Священне Писання, відвідувати богослужіння в храмі, сповідатися, причащатися Святих Христових Таїн, допомагати ближнім, опікуватись хворими, тощо.
Однак не забуваймо, що піст має бути не зовнішнім – для людей, а внутрішнім, таємним, і тоді Бог, “Який бачить таємне, віддасть тобі явно” (Мф.6:18).
– Які продукти можна споживати, і від чого краще утриматись. Та чи різниться піст для дорослих і дітей?
– За своїми правилами Різдвяний піст дуже схожий на Петрів. Згідно з церковним уставом, в усі дні посту з раціону виключаються м’ясні, молочні продукти та яйця. Проте не кожен може дотримуватися настільки строгих обмежень, який нам пропонує Типікон (Богослужбовий статут Церкви), тому для вагітних жінок, дітей та людей, які мають проблеми зі здоров’ям існують послаблення. Такі люди мають зважати на стан свого здоров’я та з приводу посту радитися із духівником чи парафіяльним священиком, лікарями.
Міру дитячого посту на власний розсуд встановлюють батьки, але при цьому не варто впадати в крайнощі. Дитина має свідомо приймати піст, а не вбачати в ньому тільки заборону, або, ще гірше, покарання. Піст повинен бути по силі дитини, і не можна вимагати від свого чада робити те, чого воно поки не розуміє або не усвідомлює. Дивлячись на батьків, маючи їх за приклад, дитина сама повинна зробити свій свідомий вибір і в міру своїх сил під наглядом старших не тільки обмежувати себе в певній їжі, але й утримуватися від перегляду деяких телепрограм, комп’ютерних ігор, тощо.
Головне завдання будь-якого посту – спонукати людину до покаяння, милосердя та самодисципліни через обмеження у їжі та розвагах. Мова не йде про заморювання самих себе голодом до виснаження – такі крайнощі Церквою засуджуються.
Сенс посту в тому, щоб дисциплінувати організм, опанувати себе та перейти від розслабленого стану в інший, так би мовити, духовний режим. Сприяє цьому молитва, покаяння, справи милосердя та любові. Наприклад, допомога хворим, самотнім, нужденним людям та сиротам, які у період наближення різдвяних свят особливо гостро відчувають потребу не тільки у матеріальних благах, а й у словах любові та підтримки.
– Не секрет, що на період різдвяного посту припадає безліч свят. Тож так чи інакше ми відвідуємо рідних, влаштовуємо застілля. Як в такому разі поводитися людині, котра постує: відмовлятися від запрошення, не виходити нікуди з дому, чи зробити собі послаблення?
– Кожен сам має вирішувати для себе, можна чи ні приймати запрошення ближніх приєднатися до святкового столу. Християнин завжди керується тим, що піст, перш за все, повинен бути перед Богом, а не людьми. Тому, якщо не немає можливості утриматися від участі в святкуванні, завжди існує можливість утриматися від споживання непісної (скоромної) їжі. Та це необхідно зробити, не привертаючи до себе уваги оточуючих, адже не рідко від нашої поведінки буде залежати, чи виникне бажання жити християнським життям у тих, хто поки що не постує.
Буває, що люди, які знаходяться поруч з нами, знають, що ми постуємо, але все одно вмовляють нас скуштувати скоромної їжі, то краще відмовитися тактовно, без злості, не засуджуючи їх, але переконливо. Ця спокуса не тільки для нас, скільки для цих людей, які за нашою поведінкою судитимуть про Церкву та віруючих людей. Якщо ж в нас так не виходить зробити – тоді варто звернути увагу на стан своєї душі та згадати слова спочилого митрополита Володимира (Сабодана): “У піст головне не їсти один одного”.
– Спаси вас Господи, отче Сергію!
– І вас нехай повсякчас оберігає Господь!
Спілкувався Олександр ПРИЙМАК.
“Полісся” 25 листопада 2017