Незабаром Дмитрівська батьківська субота – день, коли православні християни поминають своїх померлих предків. Цьогоріч вона припадає на 3 листопада. Звідкіля походить традиція батьківських субот, а також чому в церкві прийнято молитися за душі людей, котрі відійшли у вічність, та як це допомагає їм, – запитуємо настоятеля Свято-Петро-Павлівського храму села Підцир’я протоієрея Сергія Михалюка.
– Отче, коли прийнято поминати померлих?
– Протягом річного богослужбового циклу Православна церква звершує поминання спочилих християн. Особливим чином звершується це в певні визначені дні, найчастіше суботи, серед яких виділяються особливі – “батьківські поминальні суботи”, названі так тому, що кожен вірянин молиться перш за все за своїх батьків, тобто предків. В парафіяльних храмах, де богослужіння відбуваються в недільні та святкові дні, поминання спочилих відбувається згідно установлених традицій та благословення настоятеля.
Молитовна згадка померлих є не просто хорошою традицією, а насамперед підтримкою для них у вічному житті. Тому надзвичайно важливо не забувати частіше приходити до храму, подавати записки з ім’ям покійного для поминання у вівтарі, запалити свічку. До речі, напередодні кожної батьківської поминальної суботи за вечірнім богослужінням відбувається молитовне поминання всіх від віку спочилих православних християн. У саму ж суботу, вранці, служать Божественну Літургію, після неї – велику заупокійну панахиду. Щоб пом’янути в церкві своїх померлих родичів, потрібно приготувати заздалегідь записки з їх іменами. В якості пожертви на храм прийнято приносити пісні продукти – хліб, солодощі, фрукти, овочі. А от м’ясні вироби або алкоголь (крім кагору) до храму приносити не варто.
– Невже справді наші молитви настільки важливі для тих, хто перебуває в загробному світі?
– Безперечно. “Якби люди знали, що їх чекає після смерті, то вони день і ніч молилися б Богу”, – постійно повторювали Святі Отці Церкви. І сказано це не спроста. Православна Церква вчить нас турбуватися про загробне життя, адже після фізичної смерті тіла, душа продовжує своє існування переходячи в інший, нематеріальний світ. Але часто-густо ми не замислюємося над такими трансцендентними поняттями, як вічне життя, пекельні муки і райська благодать. Сучасну, загрузлу по самі вуха в буденних проблемах людину турбують більш приземлені речі – як вижити, прогодувати дітей, сплатити “драконівські” податки і комунальні тарифи, в що одягтися, чим заправити автомобіль, купити нову техніку. На духовне часу залишається зовсім мало. Нерідко й помолитися забуваємо, чого говорити про похід до храму. Добре коли ще проживе вона свій вік за тими турботами чесно. Та більшість людей відходять у вічність з гріхами, не встигнувши очистити себе від них. Перебуваючи по той бік людина, на жаль, не може вже впливати на власну долю, просити прощення, а лише безвільно коритися рішенню Всевишнього. Єдина надія на допомогу рідних, які щирими молитвами полегшать участь спочилого, допоможуть йому (їй) сподобити Господньої ласки отримати Царство Небесне. Двохтисячолітній досвід Церкви свідчить: загробна доля людини до Страшного суду не вирішена остаточно, і молитва живих, котра сповнена гарячою і щирою любов’ю, здатна цю долю змінити.
Молитва за покійних, тим більше щира, гаряча молитва, сповнена любові і самовідречення, приємна Богові і, якщо можна так сказати, схиляє Його на милість по відношенню до того, хто молиться, і до виконання Його прохання. Безліч підтверджень тому ми знаходимо в Новому Завіті. Так, Сам Господь говорить: “Все, чого попросите в молитві з вірою, отримаєте” (Мф. 21: 22). Апостол Яків заповідає “молитися один за одного”, ніде не уточнюючи, що це стосується тільки тих, що живуть тут, на землі. Апостол Петро закликає “постійно любити один одного від чистого серця” (1 Пет. 1: 22), також не обмежуючи цю любов тільки стосунками земного життя. Більше того, саме “від надлишку серця говорять вуста”, і першим виявленням цієї повноти для віруючої людини є молитва, у тому числі і молитва за близьких. Головне тут в тому, що співчуття, милосердя і любов, що проявляються людиною в молитві за покійних, угодні Богові, привертають Його благодать, тому що ці якості – любов, милосердя і співчуття – і є якостями Самого Бога.
Пам’ятаймо про тих, хто покинув наш світ. Для Господа всі живі, і пoминати пoмepлих друзів, родичів і знайомих – справа богоугодна. Повірте, вони дуже потребують нашої уваги, навіть перебуваючи на “тому світі”. При цьому часто не потрібно говорити багато слів, достатньо промовити коротеньку молитву: “Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне”.
– Дякую за розмову.
“Полісся” 1 листопада 2018
Спілкувався
Олександр ПРИЙМАК.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно та завжди у вашому телефоні чи планшеті!