Нещодавно в одному із сіл Камінь-Каширської громади в останню земну дорогу проводжали захисника. Чин відспівування здійснювали у храмі УПЦ. Після панахиди в церкві похоронна процесія вирушила колоною на кладовище. Уже в дорозі збагнули, що забули взяти хоругви. По них, звісно, побігли гінці. Усі призупинилися й почекали. Тим часом у багатолюдді, особливо поміж старших жіночок, почали активно обговорювати, що то дуже недобрий знак – бо ж як то винести з храму покійника раніше за хоругви? І так кожен озвучив по декілька версій лиха, яке може спіткати невдовзі село.
Ми ж вирішили почути експертну думку з цього приводу й розпитали представника духівництва такої ж конфесії (УПЦ) – настоятеля храму Святих апостолів Петра і Павла села Підцир’я священника Сергія Михалюка, чи справді така ситуація може бути передвісником чогось поганого?
– Невже хоругви настільки важливі для відспівування людини, зокрема літії на кладовищі? Чи дійсно відсутність певної церковної атрибутики може на щось впливати?
– На превеликий жаль, навіть у наш час, коли майже кожен має можливість доступу до різної інформації, в тому числі й духовного змісту, різні марновірства не тільки не зникають зі свідомості віруючих людей, але й буває, що відіграють першочергове значення. Церковні хоругви, котрі використовуються в часі поховальної процесії, засвідчують видимим чином те, що спочила людина – православний християнин. Тепер на кожній парафії вони є в наявності, але раніше траплялися випадки, про що я особисто чув від старших вірян, коли в селах, особливо там, де не було діючого православного храму, замість хоругв брали звичайні ікони з хати, котрі люди несли на руках попереду покійника. Це є благочестивий звичай. І якщо трапляється так, що через певні причини хоругви в часі похорону не використовуються (приміром, забули взяти з собою їх, як у згаданому випадку, або виникли якісь інші обставини) – не потрібно робити ніякої трагедії й надавати негативних прогнозів. Варто пам’ятати, що Господь в першу чергу дивиться на наші серця й їхнє внутрішнє духовне наповнення, а не на зовнішні атрибути. Адже зовнішнє без внутрішнього правильного християнського змісту перетворюється на справжнісіньке фарисейство, котре викривав Христос в часі Свого земного життя, про що докладно можна дізнатися в Євангелії. Головне – нести в серці молитву за покійного, а не перейматися відсутністю чи присутністю зовнішніх символів і атрибутів.
– Чи були у вашій практиці богослужінь подібні казуси? Після цього були якісь недобрі наслідки?
– У моєму досвіді служіння були випадки, коли поховання спочилих відбувалося без хоругв. Можу навести приклад, який трапився у м. Луцьку, коли прийнявши священний сан, я ще завершував навчання в духовній семінарії. Дуже добре пам’ятаю похорон спочилого на ім’я Йосип. Відспівування відбувалося в квартирі покійного, потім автомобільним транспортом всі вирушили за місто на кладовище. Хоругв тоді там не було! І після того я не чув, щоби щось погане відбулося з присутніми на цьому похованні. Траплялися в моїй практиці й інші казуси – адже ми всі люди, і нам властиво, на приклад, щось забувати, особливо в такі моменти нашого життя. Але завжди потрібно намагатися спокійно все сприймати, не налаштовувати себе на негатив, а довіритися Господу, адже в часі кожного богослужіння неодноразово лунає молитовний заклик до присутніх богомольців: “Самих себе, одне одного й все життя наше Христу Богові віддаймо!”
Спілкувалася Іванна ГАЙДУЧИК
Газета “Полісся” від 23 жовтня 2025 року