Сердечно вітаю Вас, боголюбиві пастирі, всечесні іноки та інокині, дорогі браття та сестри, з великим та радісним святом Різдва по плоті Спасителя нашого і Бога, Господа Іісуса Христа.

Смиренна поява Бога в людській природі показує силу любові Творця до Свого творіння. Любові великої за своїм проявом та змістом. Людина давно забула, як вона виглядає чистою, без домішок егоїзму та користі. Але Предвічний Бог, будучи Сам повністю любов’ю, своїми діями проявляє її та показує, що саме людина є такою цінною та значимою для Нього.

Велика та святкова подія Різдва Христового вносить новий сенс у життя людини, адже тепер воно наповнене блаженною вічністю. Важливо слідувати стопами Богочоловіка Іісуса Христа, тому що тільки практикою життя у Христі ця вічність може здійснитися.

Великий апостол Павло в одному зі своїх листів до християнської спільноти, яка жила в місті Коринф, говорить: «Бо я думаю, що нам, останнім посланцям, Бог судив бути як ніби засудженими до смерті, тому що ми стали соромом для світу, для Ангелів і людей. Ми – безумні Христа ради, а ви – мудрі у Христі; ми – немічні, а ви – міцні; ви у славі, а ми – в безчесті ( 1 Кор. 4:9-10).

Апостол у своєму викритті говорить про два різних християнства: в одному живуть коринфяни, в іншому – сам Павло, і щось з цих двох прикладів очевидно не відповідає істині. Легко піти за навколишнім світом та його порядками. Але набагато страшніше поєднати порядки цього світу з обітницями Христа. Таке з’єднання створить псевдохристиянство, у якому є комфорт, але немає подвигу.

А подвиг – це вчинок, який звершується через високі мотиви. Найперше, це жертовність, як у Бога, у якій немає егоїстичних намірів. Егоїзм спрямований на себе, а любов – не шукає свого. Любов – це завжди рух у напрямку того, кого любиш. Найбільш важливий подвиг звершується у нас самих, коли ми ведемо протистояння за мир Христовий у нашому серці. Свято Різдва Христового – це саме та пора, коли слід запитати себе: чи любимо ми Бога так, як Він любить нас? Чи готові ми стати на шлях такого християнського подвигу, переможним вінцем якого є любов?

Живий та діяльний християнин, найперше, веде боротьбу проти своєї власної гордині. Це довгий шлях кропіткої роботи. Швидкий результат подвигу – це, як правило, плоди спокуси. Плоди Духа Святого дозрівають довго. Це і є наш пожиттєвий подвиг – справа спасіння душі, яка обов’язково з’єднана з терпінням.

Адже коли у життєвих обставинах або при взаємодії з ближніми, або під час внутрішньої боротьби із пристрастями чи помислами притісняється наше «я», ми відчуваємо сильний біль, гіркоту, скорботу. Саме в такий момент дуже важливо потерпіти хоча б самих себе! За словами преподобного Єфрема Сиріна, «у кому немає терпіння, той зазнає багато втрат та не може стати доброчесним». Навик терпіння потрібний, щоб продовжити подвиг, продовжити рух далі, рух – у напрямку від себе; не закриваючись у собі, не зупиняючись на собі, продовжити рух у напрямку до Того, Кого ми так любимо.

Щиро вітаю усіх Вас, дорогі брати і сестри, з Різдвом Христом. Божого благословіння нашому українському народу та нашій рідній Волинській землі. Нехай Милостивий Господь дарує мир, любов та спасіння усьому роду людському.

З архіпастирським благословенням

+Нафанаїл

Архієпископ Волинський і Луцький

Різдво Христове, 2022-ий рік

м. Луцьк