НЕБЕСНИЙ ПОКРОВИТЕЛЬ ГУТИ-КАМІНСЬКОЇ
Невеликий за розмірами храм стоїть у центрі цього невеликого відносно за поліськими мірками села вже понад 300 років. Спорудили цю церквицю ще у 1703 році! Спорудили на старому сільському кладовищі, від якого, звісно, давно не залишилося і сліду. 78-річна Марія Григорівна Оліферчук, місцева з діда-прадіда, розказує, що коли зрізали старезні дерева біля храму, бо вони вже були трухляві і загрожували завалити церквицю, то біля однієї з лип викопали людську кістку… Оце й все, що залишилося від колишнього цвинтаря, а пеньки від дерев так і залишили, бо коріння від них тягнуться вже і під фундамент церкви.
За 312 років храму у Гуті-Камінській це ж скільки змінилося тут людських поколінь. Але пам.ять про них може озватися до нас, наприклад, лише однією іконою у старій церквиці. З історії відомо, що у 1917 році мешканці села пішли у пішу прощу в Почаїв, і принесли звідти три ікони. Їх зразу видно навіть сторонній людині, яка вперше зайде у церквицю. Вони великі, видно, що й важкі, і у стилі початку минулого століття. Зразу думаєш, а як же донесли їх люди в такій тривалій і важкій дорозі?.. Це ж не ходили тоді сюди поїзди та автобуси. Який духовний подвиг і заради чого зробили жінки, які принесли святі образи у свою невелику сільську церквицю?.. Чи давали вони якусь обітницю, аби Господь почув їхні молитви?.. Чи просто захотіли подарувати храму, в якому хрестили ще їхніх прапрадідів, ось таку пам.ять?.. Цього ми вже ніколи не дізнаємося. Бо живе наразі тільки онучка однієї з жінок, яка ходила у прощу в Почаїв і принесла аж у Гуту-Камінську один з образів, а саме – з зображенням Богородиці.
Ніна Іванівна Шумік співає у церковному хорі. В ньому співали чи не всі її предки. І дід, який був старостою церкви, і мати, дочка Ксенії Литвин, яка й принесла на своїх плечах ікону з Почаєва. Чоловік Ксенії Данило три рази їздив на заробітки в Америку, приїхавши, придбав аж 40 десятин землі, та господарювати не дала Друга світова війна, а затим радянська влада. Дід помер ще у 1946 році, а в 1951 його дружину Ксеню та двох малолітніх дочок (бо дві вже були заміжні) вивезли у Тюменську область, звідки повернулися тільки через 5 років. Найбільше, про що нині жаліє Ніна Іванівна, це те, що не спитала бабу, а чому ж вона долала таку довгу дорогу з Почаєва у Гуту-Камінську з важкою іконою на горбу?.. Чому придбала саме образ Богородиці, а не інший?.. Та наразі столітні ікони, які не мають особливої мистецької цінності, а є лише пам.яткою історії села і стійкості у вірі його мешканців, і досі прикрашають стіни старої церквиці. Була у храмі цінна ікона, та її під час однієї з експедицій, коли переписували майно закритих богоборчою владою храмів, забрала у Волинський краєзнавчий музей, а нині вона в експозиції Музею волинської ікони. Це «Христос у терновому вінку».
На волинському Поліссі люд традиційно стійкий у вірі, вірі не тільки батьківській, а прапрапрадідівській. То ж і не зважаючи на будній день, на богослужіння прийшло багато парафіян, і особливо багато було діток. Від немовлят до школярів. З благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта божественну Літургію очолив голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. У слові до парафіян від відзначив особливий молитвений настрій, з яким служиться у таких древніх церквицях, передав благословення православній громаді від керуючого Волинською єпархією УПЦ.
Благочинному Камінь-Каширської округи протоієрею Стефану Михалюку отець Валентин подарував часточку нетлінних мощей священомученика Олександра, архієпископа Харківського. Цей святий у своєму земному житті був і студентом Волинської духовної семінарії. Часточка нетлінних мощей має стати тією духовною підтримкою, яка так потрібна нині камінь-каширській громаді, котра внаслідок пожежі втратила величний Іллінський храм.
Урочистості богослужінню надавала участь у ньому двох хорів. В одному співають місцеві хористи, а інший привіз протоієрей Петро Бугайчук, благочинний Колківської округи. Сформований він зі священиків Колківського та Маневицького благочинь. Такі ж голоси у сільських батюшок, що здавалося, з ними співають самі ангели. А у Гуту-Камінську хор священослужителів запросив настоятель місцевого храму ієрей Сергій Курапов, який також має чудовий голос й інколи доповнює цей хор, бо зіспівався з його учасниками ще у Волинській духовній семінарії.
У Гуті-Камінській понад триста років тому збудували церквицю і освятили престол у ній у пам.ять про Усікновення Глави Іоанна Хрестителя. Цей земний чоловік в історичному плані постав між двома Завітами, Старим і Новим, між пророками і апостолами. Він приготував людей до Пришесят Господа нашого Ісуса Христа. У Волинській єпархії Української Православної Церкви є тільки один храм у пам.ять про Усікновення Глави Іоанна Предтечі. І цей храм саме у Гуті-Камінській. Нам також невідомо, чому предки мешканців цього села заклали храм саме тоді і саме у цьому місці, чому престол освятили саме у пам.ять про таку подію з церковної історії. Але головне, що храм стоїть на цій землі, що душі предків можуть молитися в тому ж місці, де молилися за свого земного життя, і підтримують вони віру нащадків, зміцнюють її своїм прикладом.
Наталія МАЛІМОН
